Не пролітай, життя, сповільни трохи крок.
Он інші – ті живуть неспішно і детально.
А я – то іподром, то міст, то шум вокзальний.
Промахуючи так, що чутно лиш гудок.
Не поспішай, життя, важливі всі з дрібниць.
Ось місто, ось театр. Дай глянути афішу.
І хай виставою ніколи не потішусь,
Та знатиму хоча б, що йшла вона колись.
Не пролітай, життя, я від вітрів – рябий.
Я маю світ оцей як слід запам’ятати.
А як ще й пощастить, наповнити крилатим,
Хоч погляди чиїсь, собою хоч в юрбі.
Не поспішай, життя, затримайся на мить.
Вже краще покаліч, катуй, давай на муки.
Усе — тюрму, хворобу, злигоднів розпуки
Я з гідністю прийму, не квап лише свій літ.
***
О, не лети так, жизнь, слегка замедли шаг.
Другие вон живут, неспешны и подробны.
А я живу — мосты, вокзалы, ипподромы.
Промахивая так, что только свист в ушах
О не лети так жизнь, мне важен и пустяк.
Вот город, вот театр. Дай прочитать афишу.
И пусть я никогда спектакля не увижу,
Зато я буду знать, что был такой спектакль
О не лети так жизнь, я от ветров рябой.
Мне нужно этот мир как следует запомнить.
А если повезет, то даже и заполнить,
Хоть чьи-нибудь глаза, хоть сколь-нибудь собой.
О не лети так жизнь, на миг хоть, задержись.
Уж лучше ты меня калечь, пытай, и мучай.
Пусть будет все — тюрьма, болезнь, несчастный случай.
Я все перенесу, но не лети так, жизнь.
Л. Филатов, 1986
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920608
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2021
автор: Оксана Дністран