Літо
Чотири є пори, і є зима є Літо,
Зимою, землю снігом всю одіто,
Є осінь, з жовтим листячком прикрас,
І молода весна, що тішить нас.
Але нема де правди діти,
Найдивовижніша пора,
То звісно - Літо...
Розпочинається з зеленого руна травиці,
Із грому першого, червневих свят,
Із ягід запашних лісної полуниці,
Із маків польових, що полум'ям горять.
Що палять ниви ще нестиглої пшениці,
Із журавлів, що низько так летять.
Та все ж найбільш дивують нас жнива,
Коли покрились золотом поля,
Коли ота полита потом нива
Порадує людей, ото і є дива…
Тугий, зерном набитий колосок,
Що від землі від матері набрався сили,
Щоб не втопить зернятка в землю як вода в пісок,
Чекає з нетерпінням щоб його скосили.
Ото і є чудесне тепле Літо,
Воно і стиглими черешнями одіто,
Та ще багато має ягід і прикрас,
Воно завжди дивує щиро нас.
©В. Небайдужий
М. Київ, 2021.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2021
автор: Небайдужий