Розрісся хміль, поліз по деревині
Безжально так висмоктував він сік.
Свою не бачив в тім провину,
Порушував спокій він в усіх.
Простягся сміло до калини,
Обплутав ніжні пелюстки.
І був безжальний до моління,
Та терну зупинили колючки.
Подумав: а чи варто з ним змагатись,
Так боляче він жалить і пече,
Ще можна без життя зостатись,
Не варто підставлять йому плече.
Тут вітер вирішив усі проблеми,
Здійнявся сильний вітровій.
Закрив болючі усіх теми,
Вступив із хмелем у двобій.
Із корнем вирвав дикий хміль,
І кинув на колючу кропиву.
І ось тоді узнав, що значить біль..
Але і тоді подумав - все переживу..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2021
автор: Н-А-Д-І-Я