Невідомо коли і тим паче куди
Совість із Клепками враз утекли.
І було би слушно по черзі пропасти,
аби остаточно не склеїти ласти.
Опісля себе лишили Пустоти,
глибокі та темні аж до нудоти.
Радо й охоче нові хазяї
задвірки Свідомості вмить обжили.
Затьмарили Розум. Зашторили Очі.
Кравчучками звезли захмарені ночі.
І щоб встерегти оцю атмосферу,
на ціпок усадили голодну Холеру.
Щоб більше не глаголити,
коротше маю мовити:
вилізли із засідки
мотрошні Наслідки.
Стомлені, в подряпинах,
при будь-яких обставинах
не втрачаємо з-під кепки
чисту Совість, світлі Клепки.
© [i]Денис Стаценко
Долучайтеся до мого віршованого
Telegram-блогу — [url="https://t.me/joinchat/AAAAAEZT31kLPB1jx3nJxw"]«Дурлики»[/url][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: Денис Стаценко