Мені було в тарілці завжди тісно.
Тож я тікав і плигав, мов скажений.
Хоча мене місили, наче тісто,
я досі ― непокірний макорженик.
Мак, борошно і мед ― куди смачніше?
Тому мене погризти всім кортіло.
Та я шукав самотності і тиші.
Та я беріг свій розум, душу й тіло.
Бувало, що й до стінки притискали.
Погрожували часом, що оженять.
Я ж в носі мав погрози та оскали, ―
добряче зачерствілий макорженик.
Об мене скорше зуби поламають,
ніж відгризуть бодай один кусмінчик,
Прощайтеся назавжди із емаллю.
Бо я ― з твердих сортів рослин космічних.
Та для своїх — м'який і некумарний
(єднає нас незрима пуповина).
Тож, Боже, бережи всіх наркоманів,
що ріжуть на городі маковиння.
Шаманять макогонами в макітрах,
щоб лавою забився мак у жерлах.
Опісля вичакловувань нехитрих,
із хаосу постане макорженик.
Хоч мак, від сили — спеція пікантна
(сім літ — ще не межа для неврожаю),
мов Місяць і Земля у працях Канта, —
він треться, приворожує, вражає.
Коли ж я духом наджу на тарілі, —
ховаються "кулиничі" й "рошени".
Мій бренд в серцях ніколи не старіє.
Бо я — домашній мамин макорженик.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919504
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2021
автор: Олександр Обрій