Вони сиділи в затінку магнолій…
Сміялись… годували голубі́в…
Їм сонце розпрасовувало зморшки
Енергією світлих почуттів…
Сріблястим блиском посипа́́ло скроні…
Відновлювало вогники очей…
Шорсткі і стерті працею долоні,
Мов ніжна шаль, торкалися плечей…
Із вдячністю ловили кожен промінь!
Котам раділи, дотику комах…
Не дратував дзвінкий дитячий гомін…
Ні саркастичні погляди бродяг…
Приймали світ, як є, без нарікання…
Ділили смуток і щасливі дні…
Не здобули́ ні слави, ні визна́ння,-
Та слід добра лишили на землі!..
Сліди любові і подяки в о́чах
Всіх небайдужих й серцю дорогих!
За дар життя… недо́спанії ночі…
За те, що долями колись переплелись…
Вони сиділи в затінку магнолій…
І хлібом годували голубі́в…
Якийсь солодкий і далекий спомин
Прибився ніжним пір'ячком до ніг…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2021
автор: sandra martini