Не билинонька то в лузі хитається,
А то мати свого сина дожидається...
Богу молиться вона щогодиноньки.
Ой прийди, приїдь, мій синоченьку,
Хоч на ніченьку, чи годиноньку,
Щоб погладила я твою голівоньку ..
Щоб могла, до тебе пригорнутися,
І тобі, сину мій, усміхнутися...
І на тебе, синочку, надивитися...
Он і клен, і верба зажурилися,
І їх гілля густе похилилося,
І у річці вода затуманилася,
Тут усе тебе жде-дожидається,
І у лузі трава вже прив"яла вся,
Сіножать вже пройшла, відгулялася,
Бо ж й вона тебе дожидалася...
І кімната твоя стоїть пусткою,
І чекає тебе із невісткою...
А тебе все нема, мій синоченьку,
Я ночами не сплю , болять оченьки...
Тож благаю тебе, і невісточку,
Та приїдьте сюди в день, чи в ніченьку,
Я зустріну вас, як у святечку,
І можливо тоді краще спатиму,
І про вас я, синок, більше знатиму...
Не билинонька то гойдається,
А то мати синочка дожидається...
І не знає вона, а чи діждеться,
Бо ж буття її вже не світиться,
А їй хочеться ще зустрітися...
Та і з вами всіма наговоритися,
І на вас, сину мій, надивитися...
Тож приїдь, приїдь,мій синоченьку,
І з невісткою, та й з онучкою,
Приїздіть усі диво - кучкою,
І не буду я, як билинонька,
Що у світі цім сиротинонька...
Не хитатимусь, не журитимусь,
І з любов"ю на світ я дивитимусь...
Не билинонька, то гойдається,
Мати сина то дожидається...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2021
автор: геометрія