Маленьке горе тішиться сльозами.
Демонстративно руки заламавши,
Кидає погляд на глядацьку залу,
Ковтає спазм – маскує напад фальшу.
Свічадо стомлює у смерть собою.
Рахує сльози. А, бува, й забуде
Причину, привід, захопившись грою.
Знаходять часто цінність в горі люди.
Та тільки всесвіт – дзеркало прозоре:
Що в нього вкинув, те тобі й примножить.
Не забариться, зійде справжнє горе,-
Жорстке, безслізне, - вичавить, стриножить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2021
автор: Пісаренчиха