Ідуть ідуть, немов з гостей додому,
Мої сусіди... Ой, як їх багато...
Туди, де, стомлені, забудуть втому,
Туди, де їхні пращури і хата...
Там все, як тут, лише спасенні душі,
Там все, як наче в рідному краю.
Зарплату нараховує Катюша,
Саджає Саша яблуні в раю.
Там Павлівна тролейбусом гарцює,
А дядько Діма килими все трусить.
Януся за дитинкою сумує,
Володя усміхається крізь вуса.
А Яківна - джерельце позитиву -
Збира чебрець і м'яту в небесах.
В ліфтах небесних, добрий і красивий,
Людей рятує запальний моряк.
Там баба Поля Господа чатує,
Щоб серце спрагле в вірі втамувать.
А наш дідусь із іншими жартує:
"Пузатим пива зовсім не давать!"
Щодня Касим у формі, статний, ґречний,
Заходить до Михайла на чайок.
Куди й поділись з кумом суперечки?
Саджають ружі сосонки, бузок.
Їх так багато - друзів із під'їзду,
Сусідів, рідних й просто так... людей -
Пішло у вирій. В небуття. У вічність.
Та кожен в пам'яті моїй живе.
І Тітка Женя, що плести навчила,
І баба Тіна, також її дід...
Життя, життя... Звело і розлучило.
Ідуть... Ідуть... Махаю їм услід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2021
автор: Лариса Журенкова