Синявцеві падали -
сірий пилок з них злітав сухим струпом в долоні,
бесшумно спровадили -
кілька років протримавши у кислім полоні,
і бражників скинули -
пообіцявши собі не відчути їх знову,
нещасні загинули -
хапаючи лапками клятвенну тиху промову
Тоді з агрипинами -
крильця порвали на клаптики, щоб не шуміли,
малими вуглинами -
найбільші метелики вуса згортали й чорніли,
підсрібників змучили -
гнівно здираючи плями з тоненького тільця,
вони надокучили -
їх танці, мов осені сукня - оранжеві кільця
І ось сонцевик -
що залетів несподівано й, певно, останнім,
маленький сірник -
чи вдасться йому запалити лампади потайні?
Чи він долетить,
чи залишить про себе іскринку прощальну?
Чи тихо згорить -
поставивши крапку-вуглинку печальну?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2021
автор: 3^4