А зверху знов колотиться.
Всі дні у метушні.
А літу синьоокому
по-доброму так хочеться
всміхнутися мені.
Тож йде, збиває куряву
в пекельний сонцепал.
Кому ж то заморокою,
що літо це зажурене
і терпить, як Тантал?
В негоду йде, забрьохане,
й впаде десь долілиць.
По спині літа змоклого
шмагає дощик, цьвохає,
жене до багновиць.
Засіяно криницями
підліски й вздовж доріг,
а літу дуже знаково
рум’яними суницями
розцілувати всіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918629
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2021
автор: Valentyna_S