Сорок перший… Неділя… Червень…
Добігала ніч до кінця,
Коли раптом, немов знічев’я,
Вража куля вбила бійця…
Й закипіло все, запалало
Другої світової вогнем,
Де мільйони життів поклали…
Світ і досі ще не збагне,
Із-за чого все починалось,
Але знає ціну боїв,
Миру теж не всі дочекались,
Загубивши тіла свої
На фронтах важких і Європи,
І в гулагах СРСР,
Замерзали в снігах, окопах…
Коба ж був цього
Режисер.
Хіба можна отих забути,
Чия пошта лиш «Польова»?
Хтось безногий вернувсь – розбутий,
В сльозах жіночка – не вдова ж…
Ними й діток своїх зігрівала,
Запрягалась волом у плуг…
Мозолі на плечах криваві…
Вождь не чув про це?
Чи оглух?!
За межею давно солдати,
Хто вернувсь живим із війни.
Червня день двадцять другий – дата,
Коли стали на прю- вони.
Знову жезлом війни диригує
Ненаситний лукавий Кремль,
Він смертей людських не рахує…
Може ж, досить уже?
Харе!*
23.06.2021.
* – харЕ – те саме, що “досить”, “годі”.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2021
автор: Ганна Верес