Невагомість душі… Я і ніч в неземній біжутерії…
Діамантами зір мерехтить, зазирає в вікно…
Невагомість думок розчиню у скляному фужері
Із червоним сухим… І терпким, наче доля, вином…
Розкажу самоті́, незрадливій моїй подрузі,
Ко́тра завжди обі́йме і підставить для сліз плече,-
Як у пошуках щастя зачепила я граблі ілюзій…
В невагомість кохання упала… Лишився на серці щем…
Час дрімає… Застиг під завісою нерухомості…
Крихти сумнівів падають на долівку, немов сміття…
Посеред пустоти… невідомості… невагомості -
Як збагнути всю велич і задум симфонії буття?
На сторінці Життя щоб лишитись не просто комою,
А іскринкою світла, що комусь осяває слід…
В невагомості світу - відчувати себе вагомою!
Хай - піщинка для Всесвіту! Та для декого - цілий світ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2021
автор: sandra martini