Ти на зупинці… нині так дощило…
І парасольку вітер раз- у- раз здіймав,
Твій ніжний погляд подарував крила,
Та почуття на якийсь час, все ж я прогнав.
Хоч і спромігся, але ж така мила.
Тільки б тобі, букети квітів дарував.
Ліхтар гойдався…. пора вечорова,
Ховались очі, ніби зорі між хмарин,
Все ж встиг побачить личко, чорноброва,
Нам не зустрітись, мабуть не стало причин,
І я б хотів, тебе бачити знову,
Весна буяє, шкода, в пошуках один.
Шукає щастячко, у цей похмурий час,
Забилось серце, так гучно, неспокійно,
Сипала чари, певно весна між нас,
І вітер віяв, здавалось мелодійно,
Якби ж, ми в барі, запросив би на вальс,
І на душі, мабуть би стало спокійно.
Та гул трамваю, пришвидшив серця стук,
Ти поспішала, вже й відчинились двері,
Відчув відразу у скронях перестук,
Як попередження, збудження артерій,
Від хвилювання, на ходу, як павук,
Схопивсь миттєво за чоловіка,- Вперед!
Прошепотів на вухо, торкався рук,
Ледь – ледь пропхався, замість нього наперед.
Вона підняла, волошкові очі,
І в цей момент, легенький дотик до плеча,
Як порятунок, враз взялась охоче,
За його руку, здригнулась, як дівча,
Думка- стріла -І вона цього хоче,
Легкий рум`янець, перевела подих.
Він відчував, нарешті це вже не сон,
З тремтінням слухав її серцебиття,
Душа співала неначе в унісон,
І мила усмішка осяяла обличчя.
У скронях стисло, так пульсувала кров,
Чомусь нестримно, хотілось щось сказать,
І притиснутись та себе поборов,
Ні не дозволить. Чи ім`я б заспитать,
Може вона, здатна подарить любов,
І, як хлопчисько, врешті закохаюсь,
Зігріє душу втіха – сподіваюсь,
Різко торкнулась,- Ну пішли зі мною,
Прошепотіла і почервоніла,
Заворожила своєю красою,
Як та троянда, навесні розквітла,
Та враз продовжила, - Сто баксів досить,
Якщо ти маєш, гайда сміливіше!
Слова болючі, мов напали оси,
Вмить відсахнувсь. На серці холодніше.
Чи знов обпікся?Що ж ти робиш доле?
Чому обходить щастя стороною….
А, я ж хотів кохання і неволі,
А не інтрижки! Й хитнув головою,
-Не та адреса, люба – помилилась,
Тож прОшу, вибач, нам не по дорозі,
У храм би краще, йшла та й помолилась.
І перед Богом, кайся за пристрасті
За всі гріхи, а мене ж, зараз відпусти!
Думки, як рій – що не принесли радість,
Обличчя - маска й ті очі – омана?
Чом не розгледів і проявив слабкість?
А я ж гадав, буде моя кохана,
Надія зникла, як вранішня роса,
Лиш гул трамваю заполонив тишу.
Дивився вслід, дякував долі й Богу,
А дощ все лив, спромігся змить афішу,
І зупинив сердечний біль, тривогу,
Так краще – зразу, розійшлись дороги!
Квітень 2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2021
автор: Ніна Незламна