Він відсмикує руку,
неначе боїться опіку.
Я вдаю, що не бачу,
інакше цей світ розколеться.
Зависає в повітрі
нездійснена мрія дотику.
Всі шукають розради,
а ми на її околиці
Відступаємо вміло,
не гребуючи відреченням
І не сміючи
врятуватись обом розлукою.
Ця пропасниця серця
межує із порожнечею.
Я його розумію,
коли він відсмикує руку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917616
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2021
автор: Ольга Кричинська