…

Краса  зриває  знов  печать  мовчання,
бо  з  серця  виривається  «Віват!»
Та  грація,  печальна  веселчана,
зійшла  із  неба  ненадовго  в  сад.

Як  впадуть  перші  світанкові  роси,
окроплять  їм    дволезові  мечі,
кивнуть  лишень:—  Страждань  і  суму  досить,  —
й  потягнуться  до  милих-любих  щік

коханої  плекальниці-планети,
пречистої,  мов  сльози  кришталю.
Не  бійтесь  й  ви,  —котрі  в  душі  поети,  —
признатися:  —А  все  ж  тебе  люблю!

Я  також  плав  люблю  в  житейськім  морі
й  на  берегах—калейдоскоп  світів.
Хоч  знаю,  шквали,  ваш  шалений  норов,
прошу:  залиште  тінь  моїх  слідів.

А  відчуття?  Нуртують  водоспадом.
Ірисів  хор  з-за  сонячних  заґрат
Іриді  стелять  гімни  понад  садом
оті,  котрі  створив  ще  Гіппократ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2021
автор: Valentyna_S