Мандрівник і стара вишня

Йшов  мандрівник  здалеку  та  й  трапилось  йому  на  шляху  перехрестя,  і  який  напрямок  вибрати  -  не  знає.  Підказує  йому  серце,  щоб  поставився  до  вибору  серйозно,  проте  долають  сумніви,  тягне  його  то  в  одну,  то  в  іншу  сторону.  Вирішив  перепочити  обабіч  дороги  під  самотньою  старою  вишньою,  а  там  на  свіжу  голову,  може  й  вибере  який  напрямок.  
Підійшов  до  дерева,  бачить  земля  навколо  суха  -  суха,  що  й  потріскалась    та  й  поділивсь  із  вишнею  своїми  запасами  води.  Налив  під  стовбур,  не  багато,  але  й  так,  щоб  самому  не  пропасти  і  іншому  допомогти.  Аби  ще  яка  живність  наситилась,  в  додачу  хліба  покришив  поряд,  також  поклав  декілька  шматочків  на  гілки.  І  приліг  в  тіні  повислого  зеленого  гіллячя.  
Засинав  вже  майже,  як  почув,  дзенькіт  металу  об  дорогу..  Перелякавсь  чоловік,  витягнув  шию  з-за  високої  трави  і  бачить  на  дорозі  троє  бандюків  стоять  з  виснаженими,  кістлявими  жеребцями.  Один  з  них  якраз  і  підняв  довгий,  гострий  ніж.  Щось  нерозбірливо,  сердито  перемовлялись  між  собою,  опісля  заскочили  на  бідних  коней,  та  повернули  на  перехресті  в  ліво.  Таке  враження,  що  поспіхом  переслідували  когось..  Як  же  зрадів  мандрівник  що  не  пішов  поперед  них.
Коли  курява  остаточно  розвіялась  за  бандитами,  видихнув  з  полегшенням  чоловік,  приклав  руку  до  серця,  відчув  як  шалено  воно  б'ється,  та  й  знову  приліг  під  гілля..  Та  не  судилось  йому  перепочити,  як  вдарить  грім,  туди  по  правій  стороні  на  перехресті,  що  й  земля  затремтіла.  Підскочив  на  цей  раз  чоловік  і  бачить,  що  дійсно,  ще  на  недавно  чистому,  блакитному  обрії  справа  нависли  чорні  -чорнущі  хмари,  і  диво,  таке  враження  -  вони  застигли  на  місці,  бува  чи  не  впадуть  великою  брилою  на  землю.  А  блискавки  повідаль  все  частіше  б'ють  до  низу,  відгукуючись  могутнім  громом..  
Присів  чоловік,  потер  очі  руками..  Й  чує  як  щось  не  далечко  рохкає.  Поглянув  на  дорогу,  а  там  ціла  сім'я  кабанчиків:  мама  і  десь  зо  7  її  діток  в  розміреному  темпі  вибігли  на  перехрестя  й  без  роздумів  вибрали  пряму  дорогу..  Слідом  за  ними  на  дерево  сіла  зграя  ластівок,  пошуміла  з  добру  хвилину  та  й  собі  в  напрямку  прямої  дороги  попрямували.  
Бачить  чоловік,  що  саме  життя  йому  радить  вибрати  саме  такий  шлях,  піднявся,  струсив  з  себе  траву,  приклав  руку  до  стовбура  старої  вишні,  подякував  за  гостинність,  допомогу  і  натхненний  новими  мандрами  пішов  у  вибраному  напрямку.  А  в  спину  йому  схвально  дмухав  вітер,  не  грубо,  а  більше  як  старий  товариш,  що  завжди  поряд.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917402
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2021
автор: Сильчук Назар