В тих місцях не змі́їлись стежки.
З-під трухлявих ребер дерлись вгору
Стовбури могутні та важкі,
Поринали в небеса прозорі.
Тріснула тривога із гіллям -
Там похмуро глянув хтось на мене,
А ось тут в багні болотних плям
Ягід розсипає повні жмені.
"Спи...", шепоче ліс і пригорта...
Я прийшов, хоч трішечки й запізно.
Справлять дикі первісні вуста
По мені колишньому цю тризну.
[i]Десь у квітні минулого року під час довгої прогулянки углиб лісу здобув щось подібне до цікавого духовного досвіду. Приліг на повалене дерево та заснув. Та це було щось середнє між сном та медитацією... В якийсь момент з'явилося сильне відчуття "свідомої присутності і спостереження" навколишнього за мною. Я ніби чув звідусіль заспокійливі голоси й шепіт, таку невловиму, але десь куточком мозку зрозумілу мову. Я ніби на декілька хвилин розчинився в тому, де був. Це було дуже приємне, навіть якесь екстатичне відчуття. Здавалося, що до лісу того дня я зайшов одною людиною, а вийшов трохи іншою. Більш живою...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917118
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2021
автор: Мирослав Бісаврюк