Рудий світанок відступає,
Лишає слід - сріблясті роси,
Сонна земля ранок стрічає,
І розплітає сонце коси.
Той відблиск золота яскравий,
По квітах різнокольорових,
Торкнеться промінь, він ласкавий,
Загубиться в травах шовкових.
Сонце осяє піднебесся,
Мерехтять роси, земля парує,
Ніжність і ласку вмить відчує,
Ця літня повінь, як і завжди.
Квітів духмяність, здійма вітрець,
Хочу сказати, йому – зажди,
Приляж на мить, не вій навпростець,
Нехай послухаю, я пташку.
То зяблик ранок зустрічає,
Ледь пригублю диво – ромашку,
У мріях з літечком літає,
Я подарую, їй усмішку…
За мить, як сонце зігріває,
Та з нОвим днем, мене вітає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2021
автор: Ніна Незламна