Чомусь думки тяжіють
додому.
Межи камінних брил
блідого сонця схід, володаря престолу.
Що хоче робить:
вдень пече немилосердно,
а потім накриває сутінками
і обдає морозом, стерво.
Мовчання кратерів лякає,
клуби́ рудої куряви
мандрують вдалечінь.
Потріскана земля - засохша мумія
і спогади життя поїла міль.
Його душа у надрах зачаїлась,
лазить насліпачки і кличе нас:
“ Я тут сиджу, у підземеллі,
вам час сюди, на Марс!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2021
автор: PersephoneNeit