Я поглянула в небо маленькою вперше,
Зачарована тим непізнаним життям,
Щось таке неймовірне, вражаючі речі,
Які будуть завжди зі мною щодня.
Подивлюся удень в ньому хмари біленькі,
Пливуть мов кораблики в синій воді,
А вночі тихо зорі розсипе скоренько,
Їх видно усюди усім та мені .
Здавалося край там за тою блакиттю,
Кінчається там в горизонті життя.
Але то кінець лише нашим планетним,
У даль відкривається всесвіту мла.
Там і сонце і місяць гуляють пітьмою ,
В безодні космічній просторо без меж ,
Ми тут споглядаємо в нього з нічною,
Чарівністю ,всі під якою живем.
Глядим на світанку і заходу сонця,
Підіймаються очі до неба самі,
Небесні широти вражають з віконця,
Вони то дива такі ясні земні.
Ми глядим із натхненням, вбираючи сяйва,
Блакить всих відтінків то рай для душі,
Кожен подих за руку із небом до скону,
У ньому усе, що й потрібно мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2021
автор: Вікторія Павлюк