Бачив веселий вогник свічі,
Як вились між пера знайомі всім сюжети,
Як поетові знов не спалось уночі,
Він вкотре їй присвячував сонети.
По білому чорним про вишневі уста,
Папір шелестів, а епітети гнали хвилини.
Про силует, затихлий у танці, вирували слова,
А під очима синім малювали змучені рими.
Та вдень її не помітить по той бік дороги.
І не шукав. Він просто любив писати сонети.
Все дивувався багряний вогник
Цій дивній звичці одного поета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2021
автор: Шафрановий степ