Ми постійно спішимо,
Постійно і всюди,
Не встигаємо вдихнути
Життя в повні груди.
Нам завжди бракує часу,
Але ж час відносний,
Нема значення простий рік
Чи там високосний.
В порівнянні з Всесвітом,
Нас ніби й немає,
Промінь Сонця життя відстань
В одну мить долає.
Небо зір над головою -
Все ж давно минуло,
Їхнє світло з сонми літ
Землі досягнуло.
Не спішіть, все встигнемо,
Де треба дійдемо,
Нема значення в галоп
Чи пішо підемо.
Озирніться навкруг себе
І узріть душею,
Збагніть оту неповторність
Природи з своєю
В дивовижній тій оазі
Води і небес,
Гір, лісів, птахів, комах...
Безмежних чудес.
А ми вічно спішимо,
Ми спішимо жити,
А коли вже шмат пройдем,
Починаєм нити.
- Та я ніби і не жив!
А коли? Проблеми.
От так світом й бредемо́,
В голові дилеми.
- Як не поспішу, не встигну,
А Світ почекає.
Ніби життя, швидкоплинне,
І краю немає.
Проблеми були і будуть,
Треба їх долати,
Просто бажано нам ЖИТИ,
А не виживати.
05.06.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2021
автор: Олекса Терен