Сивіє вранішній туман,
В усі яруги заглядає,
А навкруги такий розмай –
Від щастя серце аж ридає!
Стоять акації в цвіту,
Солодкий запах розливають,
Про літо мову заведуть –
А в мене серце завмирає.
Каштан свічки свої підняв,
Що стрімко рвуться аж до неба
- Він для акації – рідня, -
Тихенько шепчуть ніжні верби.
Лелеці сяду на крило,
До сонця з вітерцем полину.
Все, що в житті моїм було,
Запам’ятаю до загину.
Ні, не забуть каштанів цвіт
І білих серг акацієвих,
Бо райським є рослинний світ
З далеких днів Адама й Єви.
10.05.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915888
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2021
автор: Ганна Верес