[i]Холодні, злі хмари тепло не пустили,
В дощах, мов в сльозах, літо тоне.
Не слухають більше ні крила, ні стріли –
Мовчать Купідони.[/i]
Любов - та, що мчала від серця до серця
У сірій негоді безсила.
По-літньому вбрана дитина трясеться –
В сльоту застудилась.
[i] Убрання ошатно-тонке, благородне,
Розкисло, украй жалюгідне:
- Привіт! Літо знову без сонця сьогодні,
Ти ж – в одягу спіднім…[/i]
Під плащ заховаю тебе, бідолаху,
Змокріле дитя, нахололе.
Чому ти тремтиш, ніби спіймана птаха?
Не скривджу ніколи.
[i]Вже мліючи вдома, по-доброму глянуть
Два ока – здивованих блюдця.
В безпеці відчує себе, безталанне,
І очі… сміються…[/i]
Діждемося: пройде негода похмура,
Знов сонечко вийде гаряче.
Готуй свої стріли кохання, Амуре,
У пункти призначень!
[i]Зізнаюся чесно – теж долю зустріла,
(Амура ж тримала в долонях!)
Притулку віддячив одною зі стріл він –
Такі Купідони…[/i]
/Вінтажна листівка з мережі інтернет./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2021
автор: Білоозерянська Чайка