Першоцвіт відійшов, як буття,
У траві розгубились пелюстки.
До весни вже нема вороття,
Ще синіють малі незабудки.
Назбираю в пучечок квітки,
Заплету у вінок всі зізнання.
Кину погляд в заплаву ріки,
Прийміть хвилі мої віншування.
Ти пливи, мій вінок, крізь віки,
У сплетінні душі спектрограма.
Поєднає вода два світи,
Там кохання чудна панорама.
Помережані часом слова
І молитва сакральна, й надія.
Та, безмежно-свята простота,
У котрій непідкупна стихія.
02.06.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2021
автор: Валентина Ланевич