О, виходить, як глянути – я вже на
шляхах
далеких і високих водночас!
Не чекай помочей від когось.
А Він, наближуючи момент,
притискує
мене
явно натякає,
що витисне Він із...-
попустити треба...-
із мене схоже і зміст
і форму...
в цій Величі туманній!
Так і я ж –
за представимість цілого!!
Ні, я доб’юсь, Боже!
представимості художньо-цілого!!
Блискавичні удари – удари непо-вторні!
Так підігрів, божу атмосферу,
то хто тепер, Боже, пригорне?
пригорне Тебе при цілому?..
при таких палких жилах...
О, дозріва оригінальне!
з-за глибин Його з’являється унікальність,–
або можливість...
Дивиться Бог і нею пізнає
мене, я бачу туманне Його:
не скажи: величний божий задум,
ніби Промисел...
хто це скаже??
О, я справлюсь
з непомірним всього найкраще,
але не станем спини латать:
тримайсь, Боже, бо найкраще –
спонтанний,
ні Тобою ні мною –
хрещусь – непередбачений хід!!
і справді неймовірний результат!..
нехай в зглибних хрящі не тріщать...
Гарячий!
трепетно
гарячий, гарячий звір –
трепечучий з форм!!
то Тобі, Сину, не студіозуси –
рветься!
пала! рветься!
зараз жахне по п’ятах,
на землі, Твоїх, –
стане Тобі зовсім не
до віртуозності!..
А мені б солодкого колача! –
скоро буде нам – як в себе
я скрізь вдома!
о як добре, Боже, невідоме...
сице – словом-з-духом –
душа моя Тебе велича!!
упразднися тьмо в свіжих
й нових днях!
розрішітеся підодіяльно узники на ночах:
як Марко
голий од Господа утікав!
я вас напоятиму грудьми
мов Марія
того клірикового –
що зачах...
першозданну життєпроникливу велич –
душе, величай!
я тобі покажу, життя в’яле,
самоусвідомлення художника –
від крутого від Христового плеча!!
щоби тілько світ святий не закричав!
вип’ємо, Боже, аби це мобільні з’їли
(в стиду) з пуза задзвонили
довжникам...
Вип’єм – ми!, Бог ти мій, отже,
до дна
мені можливого!
вип’ємо
щоб не чіплялися з відомого...
Дух – й черезжильно:
дух у жилах і
по жилах!!
Бач, в кутку – мов щось живе –
заворушилось...
Внутрішній, що набухає, жар-жар–
жар!!– управ...
аби більше сих не набухав!
– Кого шукаєте?–
Ісус в добрі пита:
і то се так –
по той бік, й сей бік
творища, щоразу...(!)
Й Папи мовчать (?!)
це й папірці мовчать. Бо –
блідолиці дивляться –
«торчат»...
храмові «газди»
дивуються оплавленим
тональністю
дитинною
частинам:
єдиною...
це папірці бо винуваті
серця порваті й неєдині:
«Оце – Людина!!» –
розкрив порив добра
цей крик в Пилатові!
Бо жінка, Клава, трохи
цим водила,
що без паперу,
у грудині:
є – для чогось воно є...
дано непередбачливій людині:
Чого ж не бачать ці художньо-цілого?
Не люблять Христа.
От би сказав, прийшов, Син:
це плавлене й оплавлене
сердечне ціле –
більше
аніж в папері є...
Ціле – більше суми частин:
Як так?
поет Христа єсть двері:
любов Сина, Отця і Духа – на всіх більш!
Ціла й жива – Любов!!
та любитесь ви понятійним, і віруєте понятійним,
тож мисль вся в понятійність
і опускаєтесь в постійність
сих адських антикрил...
Чого б Бог за любов цю кришку
не відкрив!?
Та всі – тікать від Данте,
справді духовних ієрархій...
Залюблення моє вражаюче – до пекла я
не посадив
й душі...
Бог-Син, мабуть, мене любив.
Всі без страху вже нині?
Немає страху у Христа людині...
Вся безхарактерність,
ця безхребетність, лжа –
вам не до крил, –
самі бо те зробили, –
навчилися Христа реформувати...(!)
А що захтіть природі – вздорови-тись:
відрегулюватись?
їй захтіть спастись? Кого ж то виріжуть??
Підтягую, бо розвіваються, поли плаща:
здасть, не здасть екзамен чиновник і єпископ?
Слів нема, як остерігаюсь Діву засмутити!..
Диявол за Її милість і надихання мстить
і більш лютує,
як загибель свою чує...
Вона ж стоїть вище над колишнім місцем Денниці,
цього, через заздрість, Вбивці...
Спаситель і Співспасительниця спасають нас усіх.
Слава їм. І любов наша.
Амінь.
6.05.2009 – свято св.Георгія Переможця
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2021
автор: Шевчук Ігор Степанович