Я й не помітив -- п’ятдесят
Уже стоять біля порогу,
І нібито осінній сад
Насипав листя на дорогу.
Дорога ще веде кудись,
Та не далеко, як у юність
І край її у небо звивсь,
Чи то під землю, в пекла буйність?
Хто знає? Лиш один Господь.
Йому я змалку завжди вірю.
А ще я вірю в свій народ,
Який дотерпить щастя міру.
Не ту, яку пообіцяли
Всі, що при владі побули,
А ту, яку б відвоювали,
Коли б лиш правдою жили.
Ще слів сказать багато мушу,
Ще старість там, за гребнем гір.
Віршам я прагну дати душу
З Добром, з Любов’ю, злу на спір.
А часу так не вистачає,
Його по крихітці не звик
Збирати. Час життя спливає,
Здоров’я зменшить, збільшить тиск.
А треба жити і співати,
Дарити вогник серця свій,
Вірші лиш світлом проливати,
Неначе з неба водолій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2021
автор: IvanLogvin