Стара шовковиця вбиралася в листочки,
Чомусь несміло, їх блиск ніби намистинки,
У циліндричній формі тримає пелюстки,
Ще не розкрилися, іскрять срібні росинки.
Ранкове сонечко здіймається поволі,
За нічку з вітром, ще довгенько спочивало,
Тепер проміння, золоте розсипа в полі,
Й теплі цілунки шовковиці посилало.
Вона ж біль стримує, ледь гояться всі рани,
Зима з морозом, з вітрами завдали шкоди,
Стовбур потрісканий, сльозами вкрились шрами,
Весни чекала, сонця, тепла, насолоди.
Нині втішалась, тим травам, що бринять поруч,
Квітам кульбаби, що, як сонечка ясніють,
Чистому небу, тягнула гілочки вгору,
Цвіт у надії - всі листочки знов змужніють.
Стара шовковиця неподалік від річки,
Ледь- ледь схилилась, мов вітається з водою,
Радо розкрила, дивний, духмяний цвіт свічки,
І вкотре я, всміхнусь, потішуся тобою.
20.05.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2021
автор: Ніна Незламна