Він плаче, коли сонце у зеніті.
Стираючи просте "люблю" з повік,
він завжди посміхається, щорік -
у день, коли небесний схил у цвіті.
Весняний дощ його навчив сміятись,
щораз, коли конвалії дзвенять,
він впевнено береться до занять -
любити, довіряти, сподіватись!
Шукає конюшину й білоцвіти,
купається у прянощах мімоз
і знає лиш один чіткий прогноз:
ростимуть трави та цвістимуть квіти,
а сонце жартуватиме до сліз.
Ковтаючи ту сонячну корону,
геліодори вирвуться з бетону, -
немов незламного життя девіз!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2021
автор: 3^4