Надівуватися не встигла вишня,
а вітер дориває білий цвіт,
й нова краса, замислено-затишна,
на околі весни збентежить світ.
Засолов’їнена у надвечір’я,
як дикий мед, солодкі та хмільні,
ковтком тепла зігріє стуж безмір’я,
і смуток з уст його змахнуть пісні.
Хай травень спів вгамовує хрущами,
котрі падкі на бархатний сап’ян,
та, плекана і сонцем, і дощами,
вона вже прагне сочистих рум’ян…
Надівуватися не встигла вишня,
й, мов сніг, дотане білий цвіт.
Вкриває крону голубінь горішня:
— Чи вже готова здержати обіт?
На думку Г. Лозко, назву «вишня» слід вважати
прикметником жіночого роду, від форми «вишній»,
тобто «божественний» (пор. із словом «Все-вишній»
Всевишній). Отже, вишня —
це «божественне дерево», присвячене Сварогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914395
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2021
автор: Valentyna_S