він забував своє ім'я
і довго силився згадати,
хто він і хто його сім'я,
а в голові якісь лиш дати.
вставав і йшов, допоки хтось
не зупиняв його в дорозі,
чи може то йому здалось?
та ж знов у себе на порозі...
хтось говорив йому: в четвер
після десятого приїду...
яке десяте те тепер?
хто б підказав цю дату діду...
чекав...а потім? перестав?
і хтось то правда - приїзжає.
вже зовсім безрпораднім став-
нічого не соображає...
він памятав своє життя.
він памятав свою дружину.
юнак.....а далі забуття,
лиш дати, дати без упину.
освітить посмішка лице
розгладить зморшки на хвилинку:
це він згадав, як молодцем
чекав дружину з родбудинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2021
автор: мышь