Коли в його кімнаті було тихо
Й касета не крутилась в "маяку",
У снах кудись летів, кудись він їхав,
Не відаючи в сторону яку.
Коли екран зблідав порожнім світлом
Й по стінах тіні більше не повзли,
Він поглинався потойбічним світом,
Зникаючи під прикриттям імли.
Знов сиротіли книги й фонотека,
Які йому й відкрили ті шляхи...
А він був поруч, але так далеко,
Позаду залишивши всі страхи.
Летів, летів, пірнав у океани,
Запещений природою видінь,
Через портали власної нірвани,
Сновида у безодні сновидінь.
Мандрівок незбагненні витинання,
Повідав би побільше залюбки,
Та звідти не забрати описання,
Лише уривки, вхоплені шматки...
Оговтуватись так несправедливо,
Прокинутись, хтось завжди повертав
Приносити в цей світ шматочки дива,
Чимало залишилося тут справ.
Бо світ без них не може існувати,
Дива його встигають рятувать,
Хоч з ними тут нелегко працювати,
Вони ж не звідси — варто пам'ятать
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2021
автор: Ніколя Петрович