Ти - моє дихання, любий...
Ти - мої ниті спасінь,
що обволокують груди
в мить, коли важчає тінь.
В мить, коли руки безвільно
падають ниць, тільки ти
маєш потугу всесильну
віру мою піднести.
Там проказавши молитву,
де її чує Господь,
зняти загострену бритву
з хворого серця мого.
Спраглим курсивом любові
мовивши: рідна, борись!
Я піднімаюся знову,
погляд звертаючи ввись.
Й руку відчувши спасенну
зважую знову на крок -
хвилька до хвильки, щоденно,
двигаю муки візок.
Гулко скриплять всі колеса,
стежка вузька та нехай,
жаху тінь довготолеса
котиться, наче, за край.
Може й здалось, відступає
темна розпука з душі
там, де краї ходять краєм
й гупає бій на межі.
Де обпікаються груди
в чорнім-пречорнім огні...
Ти - моє диханя, любий,
Ти - моя сила в мені..
6.05.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913203
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2021
автор: Леся Геник