Йому було вісімдесят шість років.
Виходив кожний ранок в магазин.
Похмурий, нещасливий і самотній.
І цього разу теж він був один.
Проходив крізь прилавки і вітрини,
А слідом порожнеча й самота.
Немає більше рідної людини,
Крім тої, що торік пішла з життя.
Поклав у кошик їжу для тваринок,
(У чоловіка вдома кішка й пес),
Для себе ж забагато не потрібно!
Ще трішки проживе... не в їжі сенс...
Аж раптом дві малесенькі долоні
До нього потягнулися з землі,
І обійняли, наче із безодні
Нарешті сердце витягли у світ.
Перед очима дівчинка маленька
Гукає: "Мамо, це новий мій друг!"
Настільки серцю затишно, тепленько,
Що у житті не стало темних смуг...
Вони утрьох пішли із магазину
Дідусь відчув, що більше не один!
Він має рідну дівчинку. Людину,
Що повернула в світ за п'ять хвилин!
Так кожен день було... разом сміялись
І розмовляли з нею про життя.
Старий навчився жити! Посміхатись!
Завжди. Ще поки є серцебиття.
Навчився бути, просто далі бути.
І дихати. Він полюбив людей.
Бо дівчинка допомогла збагнути
Що щастя є. Це просто кожен день.
Вони і досі разом розмовляють
Дідусь один не ходить в магазин.
Він з нею, і цукерки їй купляє...
Так. Він ніколи більше не один.
Одне добро життя рятує людям.
Одне добро рятує від біди.
Нехай у кожного долоня буде
Що просто поряд. Просто назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2021
автор: Аманда Блек