Через розбиту мертвим часом дорогу,
Рясно усіяну камнем дрібним,
Йшов незнайомець, дивлячись вгору.
Він щосили намагався триматися шляху вітрил.
Бетонні конструкції, своди незграбності,
Довгі стовбури сплячих світил
Рухалися разом із зеленими ковдрами,
Підіймаючи в небо пам'ять і пил.
В кожному кроці – трепотіння сердечності,
В кожному погляді – нудота чуття.
Йому Дім уявлявся підсумком звершення,
Палацом затишку під охороною променів дня.
04.05.2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2021
автор: Inmaks