Історія не любить тих, хто тільки мріє
Летить у небо в подумах своїх
А на майбутнє покладає лиш надію
Ніколи не зробивши те, найменше, що він міг.
Максим не знав цієї істини простої
Спокійно жив, нікого не чіпав
Та час прийшов і мимоволі
Він правду цю гірку запам’ятав.
Та почнемо усе спочатку
Макс жив і мріяв, наче у раю
Проходив час, та він не мав і згадки
Що змінить різко долю він свою.
Він вчився в школі, навіть вчивсь відмінно
Відвідував гуртки якісь, проблем не знав
І намагався це робити старанно й сумлінно
Та час ішов, і Макс все підростав.
І ось йому вже залишилось небагато
Лише півроку, й школа промине
Швиденько літо пробіжить, і він завзято
Новий етап свого життя почне.
Та доля вирішила тут пожартувати
Змінивши різко мрії і життя
Звідкіль цьому хлопчині було знати,
Що просто перевернеться реальність й майбуття.
Спочатку все було незрозуміло,
Проте вже потім він собі зізнався,
Собі одному тихо і не сміло
Що він давно вже…закохався.
Вона була від нього старша
Не на багато: рік, чи може два.
Для інших – як усі, для нього – сама краща
Гарнішої за неї в світі нема.
Проте Максим боявся це їй говорити
Лиш привітання, калька слів про те, про се.
Він розумів, що можна вічно так любити
Коли лиш мрія вверх на крилах почуттів несе
Та час проходить непомітно
Закінчилася школа, літо вже прийшло.
І людям нагадало ніжно і тендітно
Про відпочинок, несучи своє тепло.
Наш Макс цього не помічає,
Все ходить в подумах своїх.
Він вірить, ні він точно знає,
Що зараз зробить те, що він давно зробить не міг.
Рука сама вже потяглась до телефону
(чи може то уява, Макс і сам не знав)
Вже слухавка в його руці і важить майже тонну.
Він скаже все тій дівчині, яку давно кохав.
У голові гуде, в очах темніє
А раптом в неї хлопець, вона вже не сама.
Ці всі побоювання поступились мрії
От тільки в Макса номера її нема.
Тривога й сум пробрали його серце
Він навіть не зробив отой найменший крок
Надворі сільське літо, проміння сонця ллється
А Макс кружляє сам серед своїх думок.
Ніхто б і не дізнався про його страждання
Крім діда їх ніхто й не помічав.
Той підізвав хлопчину якось зрання
І розповідь йому свою почав.
"Здогадуюсь, це все через кохання
Ти не відмахуйся, я сам це все пройшов.
І тільки через всі мої страждання
Я щастя врешті – решт своє знайшов."
Та баба враз почувши ці слова
Миттєво в хату залетіла.
"У тебе що, старий, нездужа голова,
Чи пам'ять зовсім помарніла?
Кохання – може десь було,
Старання – зовсім і не снилось.
Вже майже тридцять літ пройшло,
Чи може пам'ять в тебе десь згубилась?
Ти не відмазуйся, старий,
А ти його й не слухай, хлопче,
З порожнього в пусте води не лий
Бо істину мені свою не втопчеш.
Як зараз пам'ятаю, в нас в селі
Дівчат було завжди багато.
Івана мого знали великі і малі
Бо з усіма гуляв завзято.
Назви мені хоча б одну, з якою не тинявсь
Ти ввечері, попід хатами.
А потім ти тікав, не зупинявсь,
Побачивши її батьків, городами й степами.
Ти хлопцю розум не запудрюй
Таблетки від склерозу ти попий.
Не думай, що один у світі мудрий.
Коханий мій навіки котяра старий."
Та тільки баби постать з скалкою в руці
Далеко зникла в глибині комори.
Усмішка промайнула в діда на лиці
До нього кум прийшов надворі.
А Максу він сказав: "Не сумувати.
Не зазнаватися, даремних сліз не лить."
Лише своєму серцю він порадив довіряти.
А сам пішов до кума горілочки попить.
Максимові ж його мораль даремна
Він навіть і не слухав, думав про своє.
Згадав її лице, волосся трохи темне.
“Напевне в неї й хлопець є…”
Раптово блиснуло в очах
І думка, наче іскра, пролетіла.
Немов би крил відчувши змах
Душа увись літати захотіла.
Хоч Макс наш був великий мрійник
Та він зробив найперший крок.
Не самий вдалий і не безнадійний.
Було це наче звільнення від всіх лихих думок.
Йому набридло це усе
Набридло марно мріяти й чекати
Бо вже осінній вітер куряву несе
А він продовжує мовчати.
ІІ
І все ж вони домовились зустрітись
(Та не сидіти ж цілий вік у самоті)
Можливо Макса мрії і дано здійснитись
Зробивши таким чином крок в його житті.
Та Таня все ж не знала що робити
І подрузі своїй це все розповіла
Та довго думала, як це усе здійснити
Щоб не спалити все дотла.
«Я буду недалеко, буду порч
Допоможу завжди, повір мені
Пройшовши вулицю, повернете праворуч
Красиві там місця… Ти слухаєш, чи ні?
Ну, як завжди, в своїх думках літає
Марнуючи на мрії час
Немов мене тут взагалі немає…
Коротше кажучи я підстрахую вас.»
У Макса ж радість невимовна
Прийшов той час, і він її знайшов
Його душа радіє, невгамовна
Він навіть не помітив, як і день пройшов.
Найкращому він другу це все розповів
Той подивився, похитав плечима.
«Це все реальність, тут не буде снів
Слідкуй уважно за її очима.
В них ти побачиш все: і радість, і печаль
Чи може нерозкритих почуттів дороги
Можливо ти байдужий їй. На жаль
У тебе радість прикрива тривоги.
Не треба хвилюватись так, повір
Допоможу тобі я пересилити страждання
І буду з вами до тих пір
Поки не скажете слова прощання.
Швиденько день тоді минув
Сонце зайшло, і ніч настала
У подумах Максим під ранок лиш заснув
І Таня цілу ніч не спала.
Вони не знали, що робити,
Що говорити, як себе вести
Вони не знали, що таке любити
І як до цього спільний шлях знайти.
Тоді їх мріям не було кінця і краю
Надія їх вперед вела
В такі моменти сну в людей немає
Бо кожна думка ще одну несла.
Сподіваюсь, далі буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=91261
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.09.2008
автор: Firefly