Що робить чоловік, коли його цілує красива жінка? Шаріється, як першокласник? Намагається показати, що так, авжеж, саме він – вожак зграї, що вона його: не підходь, бо загризе? Кидає все на світі й вирушає підкорювати її береги?
Кожна з них цілувалася по-різному. Поцілунки першої жалили, немов кропива, хотілося крикнути, але не міг, вуста затерпали, а згодом наповнювалися спокоєм, теплом і блаженством. Та, яка прийшла після неї, яка спала на її місці і пила з її горнятка, під час поцілунку шепотіла різні непристойні речі, від яких апостол Петро хитав головою й надійно зачиняв ворота в Рай. Вуста третьої були бліді і гіркі, немов полин. У мить нашої останньої сварки він гірчив, як ніколи.
Перша була стрімка, наче вітер, проворна, мов вивірка, бистра, як гірська річка. Щоразу втікала, голосно сміялася, ховалася поміж дерев, закликаючи наздоганяти її. А потім ретельно вичісувала багряне листя зі свого довгого, як наша розлука, волосся. Справжнісінька лісова мавка.
Друга писала вульгарні вірші, які я вивчав на пам’ять, аби краще пізнати її. Бували вечори, коли ми з нею цмулили вино й читали вголос Бодлера. Він їй дуже подобався, тож я завжди хотів бути схожим на нього. Або ж, принаймні, на його поезію. І навіть у мить любощів вона цитувала Бодлера, а її груди пахнули стиглими яблуками. Все, що залишила мені на прощання, – вицвілий томик поезій Шарля Бодлера на стільці в кімнаті і прочинені вікна в небо.
«Ти знаєш, що її побили? Її часто б’ють, бо вона специфічна», – таємничо шепотілися дві жіночки. Після цих слів я вирішив розшукати її. Перше, що вона зробила, прийшовши до мене додому, – спалила томик поезій Бодлера, який отримав у спадок від її попередниці. «Від цих віршів можна здуріти», – пояснювала, спостерігаючи, як тліють сторінки.
Я страшенно переживав, щоби вона не спалила мою бібліотеку. Але все обійшлося Бодлером. Вона класно готувала й дуже любила обійматися. Особливо, коли наближалася гроза. Досі пам’ятаю, як стривожено гупало її серце і перші краплі дощу стукали у вікно…
Прокидаючись, щоранку знаходжу їхнє волосся на своїй подушці. Кожен спогад про них запиваю терпким вином. Усі вони надзвичайно різні. Але всі ці історії, які я тобі, брате, розповів, – про одну жінку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912234
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2021
автор: Ноїв Ковчег