З ранку, аж до пізньої годинки,
Під ліхтариками світлячків,
Павучок мереживну хустинку
З ніжних ниток павутини сплів.
Щоб подивувалися комашки —
Посріблив краплинками роси
І на чай з пахучої ромашки
Муху-вередуху запросив:
— Подарую я тобі хустину
В цей ясний погожий літній день.
Ти співаєш гарно без упину,
То навчи й мене своїх пісень!
Продзижчала щось бездарно Мушка,
Хусточку на крильця натягла,
Потрясла сережками на вушках
Й у вікно відчинене втекла.
Павучок збентежено забився
У куточок, бо забракло слів,
А до ранку добре потрудився
І міцну для Мухи сітку сплів.
Ну, а далі — осінь, дощ та холод.
Мушці ж тепло в хустці з павути,
Є що їсти, тож не мучить голод,
Тільки журно, як тут не крути.
Їй самій співати одиноко,
Сум наводить хусточка м‘яка
І, скупу сльозу змахнувши з ока,
Подалася знов до Павука.
Влізла Мушка в плетиво Павуче,
Трохи, щось, незручно, та — нехай.
Продзижчала тихо нерішуче:
— Ну, привіт... ти як? А я — на чай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2021
автор: BeZodnia