Серед ночі глибокої в темряві тиші,
На одинці з тим всім, що на жаль не збулось,
Сам на сам із собою стаєш сильнішим,
От би трапилось все, що колись забаглось.
Скільки різних на вибір складеш сценаріїв,
Та життя має власний, здається, план,
А ти маєш яскравий набір гербаріїв
З почуттів, що закинуто за паркан.
Та міцніє з роками душа з кераміки,
Хоч не раз вже здавалось, що вщент розбив.
Але ж серце блищить наче від гальваніки,
Бо тим серцем весь час ти когось любив!
Доля шлях прокладає крізь поле зоране,
В нагороду ошатний додасть концерт.
Розбавляє дощами, снігами, зорями,
Але сонце, чомусь, тільки на десерт.
Коли хтось мені келих подав для настрою,
Я помітила той білосніжний манжет.
Важко буде сховатися за пілястрою,
Як очолив ти справжній парад планет.
Тож тягніть ще міцніше, ще вище, ліпше,
Щоб корсетом підкреслити силует,
Бо глядач завжди мій вимагає більше
Ексклюзивний насправді такий естет.
Доля всім видає мішечок із пазлами,
Може здатись легким непростий сюжет.
Розмальований досвідом, мріями, гаслами,
Кожен створює власний собі портрет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2021
автор: Людмила Побережець