Вона пройшла. Красуня із красунь.
Хода легка. Струнка, немов тополя.
Несла свою невипиту красу,
Якої я не бачив ще ніколи.
Вражала голубінь її очей,
Неначе дві волошки синьоокі,
Коса спадала руса із плечей.
Вона пройшла і мій украла спокій.
І з того часу я вже сам не свій –
Не можу ані їсти, ані спати.
Думки сплелися у товстий сувій,
Які ні зрозуміть, ні описати.
Найбільше ж думка дошкуля мені:
Вона чиясь, напевне, половина,
Аби я знав шляхи її земні,
Ця жінка моє серце полонила.
10.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2021
автор: Ганна Верес