Я ладен упасти хоч зараз, та я досі йду.
Я хочу спалить, розтрощити, упасти в безодню.
Ти бачив диявола в снах і ось так, наяву,
А я вже не в силах молитись про милість господню.
Я містом іду - кругом лиш канали, забуті вокзали.
Я тут не живу - сатинові люди з гармати стріляли.
Тут протяжний відлунок - це ти над химерами линеш.
Ти тут не живеш - здичавілим псам кістку кинеш.
Ти завершуєш чар, ти стомився і хочеш заснути,
А у сні, у його кольорах проростуть нові люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2021
автор: Басалик Богдан