Розчинити душу, як вікно до саду,
Навстіж, з протягами в подихах вітру,
Відчути до схлипу, до щему й відради,
Як знов оживає на яблуні віття,
Тремтить, наливаючи пагони соком,
І вже дегустує весняні парфуми…
І небо квітневе, п’янке і високе,
В долоні спадає блакиттю задуми.
Й скидаючи з серця сніги засмути,
Відверто зізнатись весні в любові,
І пригортати фіалок жмутик,
Й до щік тулити бруньки вербові.
Душу відкрити, як вікно до саду,
Обміняти на сонце зиму прожиту
І, вдихнувши світу теплу пораду,
Знов повірити в суть животворної миті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2021
автор: Людмила Пономаренко