Іще одне дитя у бік штовхає:
Дев’ята збірка голос подає.
Це не пов’язано ні з якими гріхами –
Донести слово маю я своє
До тих, хто розуміє його силу
І хто не захворів на німоту,
Хто є дочкою справжньою чи сином,
Хто має до землі любов святу!
Виношую її, немов святиню,
Не в лоні, а у серці – місяці.
Дев’ята буде це моя дитина.
Дай, Боже, адже все в Твоїй руці.
І хоча скроні з сивиною дружать,
Пологам цим вона не заважа,
Бо головне – мать серце небайдуже,
І щоб любов пізнала вже душа.
І хоч роки екватор перетнули,
І зморщечка підкралась до очей,
На поворотах доля ледь нагнула,
Та України біль мені пече!
Це ж означає, збірці моїй – бути,
Гадаю, мрія збудеться моя,
І муза не дозволить теж забути:
Кожна наступна книга окриля!
20.09.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2021
автор: Ганна Верес