Дід Мартин, не зна спокою,
Ніч котру уже не спить,
Все мудрує над бідою,
Сам з собою гомонить:
«Що ж то робиться, у світі?
Ач, то ж треба щоб таке
Сотворили вражі діти!
Вірус всіх та й не мине...
Тьфу ти! Господи, прости нас!
Від «корони» не спастись.
Ну, і хто у всьому винен?
Хто заразу цю приніс?
Кажуть люди, шо китайці...
А чи правда то, чи ні?
Може де американці?
Мо трикляті москалі?
Боже! Боже! Як з цим бути?
Так здоров’я вже катма.
Чи то плюнути, забути,
Маску в зуби й на сто грам?»
Позіхнув протерши очі,
Буркнув, звівся неохоче,
Мовив, дивлячись на тин:
«Що за кара, карантин?..»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2021
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ