Старий Гермес схилив коліно,
Ідуть на смерть його сини…
Та ніби так, як того хтіли,
Нема ні смутку, ні вини…
Здійнявся порох Колізею…
Побиті й зрублені бійці.
Кричать прожерливі плебеї,
В гримасах люті на лиці.
Сьогодні було вдосталь крові,
Бо задоволена юрба.
Фракійці й Гали б’ють поклони…
Така вже доля для раба.
Колись вони гуляли лісом
Та були гордістю племен.
Тепер вони боролись з бісом.
Щоб знов зійти на постамент!
Яка то люди, була слава!?
То була кривда та ганьба!
Їх підкорила зла держава, —
Зробила з кожного раба!
Який там Рим!? — Ганчір’я з шовку
Отрута в келихах вина,
А по за очі — серце вовку,
Та крові, крові дотемна.
А ти стискай в долонях гладій,
Рубай на смерть свої братів.
Здіймайте ґвалт скажені люди,
Як та орда голодних псів…
Жбурни же хліба, цісар, крукам,
Нехай танцюють на крові!
Вони давно вже вмерли духом, —
Лишень їх тіні, ще живі.
Та де ж тепер та велич Риму, —
В крові на поросі арен?
Чи на кістках Єрусалиму,
На тлі розорених племен!?
Зникають в хмарах легіони,
На небі вже палахкотить.
На зашморг пояс Оріону,
Земля благає та дрижить…
Гладій або гладіус – короткий римський меч. Основна зброя легіонерів та гладіаторів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2021
автор: Олег Крушельницький