« Біля парадного під’їзду...»
Парнасу
Рвонули неофіти у поети
і... нібито нема уже війни...
вітіювато пишуться сонети
про насолоду, пахощі весни.
І якось не до Музи, і не варто
описувати грішне і смішне,
коли серйозне – це уже не жарти,
а явне заміняє потайне.
Велике не стає сьогодні перше...
зелене вилізає із пітьми
і... де його стосується найменше,
метає блискавиці і громи.
Засокорили півні голосисті...
Ось-ось уже й зозуля закує,
сорока украде чуже намисто,
ворона передивиться своє.
Зоїл і дятел забажає миру,
хоча навколо стогне, і реве...
Коли війна, то якось не до ліри,
та... де-не-де поезія живе.
Адже її не викосиш косою,
аби запам’ятали небеса,
що не буває зайвою краса...
а туга за вечірньою імлою –
це Божа кара і гірка роса,
орошена солоною сльозою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909728
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2021
автор: I.Teрен