Зникає тінь від сонячного фронту,
Ховається приблуда у куток.
І новий день встає з-за горизонту,
І робить свій непереможний крок.
Ступає день, по- своєму, без правил.
Й таки, здається, ми вже не його…
А він іде неспішним кроком, вдалим.
І не питає, як ми і чого?
Засмучені, розгублені, в тривозі
Притишилися голосом німим.
Й малюємо життя своє - у прозі,
Надіємось - удасться щось самим.
Буття ведеться сонцем і вітрами,
Дарує нових нині нам подій.
Весніє небо в синій панорамі...
Та буде день у кожного лиш свій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2021
автор: Тетяна Луківська