Сидить собі на гілочці
В барвистім розмаї
Й на вербовій сопілочці
Так чудово грає.
Ще й співати не втомиться,
Бджілкою бриніти,
Медункою солодкою
Квітнути-радіти
Веснонька зеленокоса
У сукні розшитій,
Підніма вона подоли,
Щоб не заросити.
Та йде собі далі й далі
У святкових шатах
І легесенько ступає,
Щоби не пом"яти
Ніжні-ніжні первоцвіти,
Що свіжістю пахнуть,
Це ж бо її малі діти
Чудові яскраві.
Вона сонечком їх пестить,
Росою вмиває.
Як же тебе, люба весно
Не любить?Не знаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2021
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський