згустки слів
перекотиполем на мені.
застигають іменні́
цілунки, залишають алегорії
двох тіл, на повторі
сміх у наготі.
а ми ті,
хто не віршує зовсім.
з осені і до морозів млосних
простоволосі та мило́сні
ритми й такти
іскрами між нами,
мов теракти.
не вмирати нам у цій квартирі
без ноктюрнів, епопей і гриму.
тиша в кульмінації нам скаже,
що ми самозванці
і продажні,
що ми недолюди, мізантропи.
Світ наш впав -
А ми ось тут. Навпроти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2021
автор: дівчина з третього поверху